Україна

1991 рік. Ленінград. Особистий кабінет заступника міського голови. Кореспондент місцевого телеканалу бере інтерв'ю у молодого чиновника із команди Анатолія Собчака. У кадрі — людина з дитячим обличчям у білій сорочці. За його спиною видніються віконні жалюзі, телевізор, настільна лампа, телефон, відкриті папки з паперами. Типова ситуація радянського офісу. Але дечого в ньому не вистачає. Голос журналіста за кадром повідомляє, що ще вчора він бачив у цьому кабінеті бюстик Леніна, а сьогодні він уже кудись подівся. Що ж сталося?

Тяжкий скандал в історії канадської політики й болючий удар по іміджу України — у таких термінах світова преса пише про те, як канадський парламент і українська делегація на чолі з президентом оваціями вітали Ярослава Гуньку, ветерана дивізії Ваффен-СС «Галичина». Але як так сталося, що його запросили до парламенту? Хто підставив Канаду й Україну? Хто зробив такий подарунок російській пропаганді? Політичну відповідальність за це взяв на себе спікер парламенту Ентоні Рота й подав у відставку. Втім, важко повірити в те, що пан Рота знав дідуся-ветерана особисто і мріяв прославити того на всю країну. Були ті, хто наштовхнув його на цю «блискучу» ідею. Давайте з'ясуємо, хто.

Інтерв'ю із Сергієм Гузем, журналістом та профспілковим активістом з України.

19 січня 2009 року у центрі Москви неонацистами були вбиті адвокат, правозахисник, лівий активіст Станіслав Маркелов та журналістка «Нової газети» анархістка Анастасія Бабурова. З того часу кожного року як у різних городах Росії, так і в інших країнах щорічно проводяться акції пам'яті Стаса та Насті та інших антифашистів, вбитих ультраправими. September запитав лівих активістів та організаторів акцій 19 січня з Росії, України та Казахстану що значить для них ця дата зараз, в умовах російсько-української війни і путінської диктатури.