Деіндустріалізація, деурбанізація та демонтаж соціальної держави – проблеми сучасного Киргизстану
S: Для початку розкажи про історію організації та про те, як ти сам набув комуністичних поглядів?
Байель Ісаєв (БІ): Наша організація зʼявилася наприкінці літа 2019 року, коли кілька людей лівих поглядів заснували марксистський гурток. Натхнення ми отримали під час жіночого маршу 8 березня 2019 року, коли серед закликів був: «Пролетарки усіх країн, обʼєднуйтесь!». Пізніш був стрим Station Marx (популярний у Росії лівий ютуб-канал) про Киргизстан, його сучасне положення та перспективи лівого руху. На стримі був обмін контактами, через який ми звʼязались один з одним та створили марксистський гурток КИРГСОЦ (Киргизстанський Соціалізм). З часом у нас зʼявився сайт, паблікі і зараз ми вже більш повноцінний рух.
Саме я прийшов до комуністичних поглядів через пошук відповідей. Спочатку я був анархо-капіталістом, але ця система поглядів перестала відповідати на мої питання. Наприклад, якщо на питання «чому одні люди багаті, а інші бідні?» мої анкап погляди ще були в змозі відповісти, то коли діло дійшло до країн, я став розгубленим. Демократія у Киргизстані якби то є, талановитих та працелюбних людей багато, працюємо ми вочевидь не на багато менше, ніж у Європі, тоді чому ми такі незаможні? З часом, шукаючи відповіді на ці питання, я став помалу наближуватися до комуністичних поглядів. Вирішальним моментом стало прочитання «Хліба та волі» Кропоткіна, а потім «Маніфесту комуністичної партії».
S: Як ти ставишся до радянського досвіду та як взагалі до нього відносяться в Киргизстані?
БІ: В Киргизстані до радянського досвіду більшість відноситься нейтрально-позитивно, сприймая його як «золотий час» Киргизстану. Особливо характерне це для старшого покоління, а молоді більш-менш все одно. Звичайно, присутні усілякого роду неурядові організації, працюючи за гранти, але їх вплив на суспільство мізерно. Воно й зрозуміло, якщо брати до уваги, що у більшості людей в Киргизстані набагато більше занепокоєння викликають проблеми безробіття та відсутність соціальних гарантій, а старше покоління ще памʼятає соціальні досягнення радянського часу.
На державному рівні немає твердої позиції відносно СРСР, все зводиться до нейтрального зображення того часу та використанню образів минулого. Наприклад, найяскравіший комуніст та активний учасник Жовтневої революції в Киргизстані, Юсуп Абдрахманов, за таких умов стає простим патріотом, котрий просто жагав, щоб у киргизів була своя державність. Один з лідерів Киргизької РСР, Ісхак Раззаков, нібито піднявся на вершини виключно через свій патріотизм та бажанню, а не радянським соціальним ліфтам та інститутам соціальної держави. І так зі всім, що торкається минулого Радянського Киргизстану. Нейтральне зображення, з вихолощуванням революційного змісту та комуністичних поглядів діячів революції та ігнорування усього радянського у більш пізньому Союзі. Одним з таких яскравих прикладів можуть послужити торішні заходи до 120-річчя зі дня народження Юсупа Абдрахманова, коли його ставили до одного ряду та порівнювали за «внеском» у киргизьку історію з феодальною аристократією.
Що до мого сприйняття радянського досвіду, то воно вкрай суперечливо, але все ж більш позитивне. Бо це перша соціалістична держава, котре скрізь кров, піт та сльози, зʼявилася у муках наприкінці Першої світової війни, а потім, відбивши інтервенцію, своїми силами будувала нове краще майбутнє. Ідеологія СРСР базувалась на гуманістичних цінностях комунізму: на рівності людей, підвищенні культури, ліквідації неграмотності, цінностях демократії, і все це одночасно з утвердженням сталінської диктатури та надалі диктатури бюрократії. І усі ці аспекти складають не одномірну картину історії радянського часу, котру треба вивчати, аналізувати та виносити з неї уроки.
S: Яка структура киргизького суспільства, на кого можуть спиратися та до кого звертаються або можуть звернутися киргизькі ліві?
БІ: Структура сучасного киргизького суспільства така ж, як і в багатьох інших країнах Третього світу, по котрим катком пройшли неоліберальні реформи. Суспільних попит на реформи, покращення життя та інше є, крім того стоїть руба жіноче питання. Так наприклад, суспільство періодично стрясають історії викрадень, а жіночій марш 8 березня 2021 року і зовсім розігнали силами поліції та прикормлені націоналісти з руху «Кирк-чоро».
Що до робітничого класу Киргизстану, то мільйон робочих працює у Росії. Це кожний четвертий працездатний громадянин країни. При населенні 6.7 мільйонів людей це дуже багато. Здавалося б — у такій ситуації киргизьким лівим нема до кого звертатися, але це помилка. Є ще безліч людей у державному та суспільному секторах економіки: вчителі, лікарі, працівники муніципальних підприємств, пожежні. І крім цього є ще працівники сектора послуг: офіціанти, бармени, таксисті, курʼєри. Робітники малих виробничих підприємств та дехкани, котрі ведуть у селі натуральне господарство, працюючи на «неокуркулів». Тобто до всіх тих, хто живе тім, що продає свою здатність до труда.
S: У чому ключові проблеми сучасного Киргизстану?
БІ: Проблеми Киргизстану найбільш повʼязані з наслідками деіндустріалізації, деурбанізації та демонтуванням соціальної держави.
Наслідок деіндустріалізації це тотальна деградація економіки. Ця деградація призвела до того, що мільйон киргизстанців, не знаходячи застосування своєї здатності трудитися у себе вдома, змушені виїжджати та працювати за кордоном. Зараз третина усій економіки Киргизстану — це грошові перекази мігрантів, переважно з Росії. Постраждав також бюджет республіки. Незважаючи на те, що він є доволі соціально орієнтованим, якщо ділити копійки справедливо, все одно копійки залишаються копійками.
Деурбанізація також не допомагає розвитку економіки країни. Якщо за радянських часів (на момент 1990 року), у містах жило 40% населення, то зараз цей відсоток знизився до 33 та має тенденцію знижуватися далі. Повʼязано це з тим, що Бішкек є центром накопичення капіталу, на шкоду іншим регіонам країни. Так, наприклад, якщо ти з регіону, то в тебе є два шляхи: або ти лишаєшся у провінції, виживаєш натуральним господарством і маєш полупролетарський образ життя у місті, або ти прямуєш на заробітки в Росію. Це призводить до конфліктів у селах, коли сусіди не можуть поділити воду для поливу і нікому її до ладу не вистачає. А якщо це відбувається у прикордонному регіоні, наприклад, у Баткене, то це призводить до гірших конфліктів, як це відбулося минулої весни 2021 року та восени 2022. Проте це не позначає, що місто зовсім не зростає. Бішкек, як столиця та центр накопичення капіталу всередині Киргизстану, приваблює до себе унутрішніх мігрантів, котрі приїжджають до столиці у пошуках кращого життя. Це дає ріст місту, але ріст виродливий, через створення цілих районів новобудов -нетрів. Я називаю цей процес «фавелізацією».
Про демонтаж соціальних завоювань можна і не казати. 8-часовий робочий день, декретна відпустка та інші права існують хіба що на папері, а держава постійно приймає активну участь у деградації трудового кодексу республіки. Демонтовані системи безкоштовного навчання та охорони здоровʼя.
Проблем величезна купа, і щоб їх вирішувати вочевидь потрібна сильна організація із залізною політичною волею. Бо в Киргизстані було вже три «революції», а життя краще не ставало. Принаймні для більшості населення, у той час як наші олігархи залишаються у влади, просто одягаючи костюм іншої партії.
S: Наскільки і у яких галузях важлива доля російського та інших іноземних капіталів в економіці країні?
БІ: На думку одразу приходить Газпром, котрий займає монопольне положення на ринку Киргизстану, він постачає газ та паливно-мастильні матеріали, та золотодобувне підприємство «Джеруй». Окрім цього є «Російсько-Киргизський Фонд Розвитку», котрий активно кредитує відкриття нових підприємств. Але не не варто спокушатися — грошей дається саме стільки, щоб покращати імідж та надалі експлуатувати Киргизстан як свій ринок збуту та джерело дешевої робочої сили у межах Євразійського економічного союзу ( ЄЕС). Наприклад, після вступу до ЄЕС в 2018 році Киргизстан експортував продукції легкої та текстильної промисловості на 131 мільйон доларів США. У 2019 році експорт впав до 59 мільйонів доларів США. При цьому експорт менш прибуткового, менш технологічного сільського господарства звіз більш ніж у два рази: з 72 мільйонів до 206.
Китай же в Киргизстані діє прагматично, як і всюди, віддаючи перевагу фінансовому впливу над політичним. Дає в борг, кредитом будує інфраструктуру та інші обʼєкти, скупує права на обробку та видобуток рудників.
S: Як ті оцінюєш вплив війни Росії проти України на Киргизстан?
БІ: З початком війни, після того як РФ почали відключати від VISA і Mastercard, дуже багато наших мігрантів не могли перевести гроші. На кількість трудових мігрантів війна не дуже вплинула. У Росії зараз знаходяться 1 мільйон киргизстанців.
Коли в Росії була оголошена мобілізація, прийшли новини. По-перше, що в міграційному центрі «Сахарово» відкрили пункт вербування, де мігранти можуть вступити на військову службу за контрактом. По-друге, це пропозиція члена «Ради по правам людини» Кирила Кабанова, що потрібно зобов'язати проходити воєнну службу мігрантів, яки отримали російське громадянство менш, ніж 10 років тому, інакше — позбавляти громадянства. Причому позбавляти громадянства не тільки відмовившихся чоловіків, але й усю сімʼю. По-трете, 20 вересня, за добу до мобілізації, Госдума РФ прийняла закон, спрощуючий отримання громадянства після служби за контрактом.
КИРГСОЦ на мітингу проти російської агресії
Це стосуючись того, що відбувалось в самій Росії. Що до самого Киргизстану, то сюди приїхало декілька десятків тисяч мігрантів з РФ. Для більшості це перевальний пункт далі до Грузії або Європи, але, враховуючи, що візи росіянам видають дедалі неохоче, звичайно будуть ті, хто забажає залишитися тут. Проте навіть без цього масовий приїзд росіян вплинув на ціни на нерухомість. Наприклад, зняти житло стало дорожче у три-чотири разі, а у деяких районах Бішкеку ціни такі ж як у Празі або Парижу. Наші рантьє, побачивши більш платоспроможних росіян, почали завищувати ціни, а то й виганяти жильців, щоб заселити росіян. Вважаю, що ця ситуація зміниться через деякий час, коли у росіян скінчаться гроші і вони або виїдуть, або залишаться тут працювати й жити. На місцевий ринок праці поки що впливу немає.
S: Яким ти бачиш бажане майбутнє для Киргизстану?
БІ: Дивлячись наскільки віддалене майбутнє. В ідеалі, у далекому майбутньому, як говорив класик, у складі Єдиної Радянський Республіці Всіх Народів.
А якщо говорити про найближче майбутнє, то це Киргизстан, ведучий соціалістичну економічну політику. Я не вважаю, що нам вдасться стати новою Швейцарією або Сінгапуром, але я та мої товариші бачимо шлях, щоб Киргизстан став більш справедливим містом для життя, поєднуючи елементи планової економіки, контролю ринкових механізмів та соціалізації суспільного життя у виробництві та розподілі товарів та ресурсів.
