Розмова з Фемпідмогою: «Ми намагаємося дати біженкам відчуття сестринського зв'язку та підтримки»

S: Розкажіть, будь ласка, спочатку трохи про себе.

ЖЧ: У грудні 2021 року я переїхала з Москви до німецького Ганновера, де працює в університеті мій чоловік, іранець. Неспішно вчила німецьку, дописувала дисертацію з американської політичної історії та віддалено працювала. У лютому почалася війна, і я долучилася до загальноєвропейського волонтерського руху.

Жанна Черненко, фото з особистого архіву

S: Як виникли ваші ініціативи Фемпідмога та Lingvo волонтери? Наскільки тісно пов'язана їхня діяльність?

ЖЧ: Lingvo-волонтери виникли першими. Я брала участь у різних групах віддаленої евакуації як координаторка. Шукала транспорт і хостів для біженців, які в'їжджають до ЄС, збирала інформацію про лікування і регламенти прибуття в різних країнах ЄС. У мене та інших волонтерів постійно виникала потреба в перекладі, бо всі європейські мови знати неможливо. Віддалені перекладачі були потрібні для переходу кордону, для комунікації з тими, хто зустрічає, для перекладу документів. Мовна допомога також потрібна європейським хостам і водіям, які не знали української/російської, але хотіли допомогти.

Я порадилася з іншими волонтерами і разом із віддаленою волонтеркою з Вашингтона, Машею Борисовою, ми створили чат у телеграмі, куди почали запрошувати відомих перекладачів та їхніх підписників. У певному сенсі ми знаходили одне одного. Перекладачі — люди світу, дуже багато хто з них уже були задіяні в різних волонтерських ініціативах і хотіли допомагати ще.

Ми створили майданчик, де волонтери та біженці можуть централізовано вирішувати питання з перекладом. Потім ми розрослися: у нас з'явився чат аудіоперекладів та ініціатива з безоплатного навчання мов від перекладачів у міні-групах. У нас також з'явилася гаряча лінія, але з часом необхідність у ній відпала. Ми автоматизували багато питань, обросли шаблонами документів, створили ком'юніті для спільних перекладів. Наприклад, два перекладачі «з української на російську» та «з російської на німецьку», що працюють у зв'язці, можуть обробити набагато більше запитів, ніж один перекладач з української на німецьку.

Фемпідтримка також виникла з необхідності. Її учасниці — феміністки та волонтерки, які також займаються перекладами, адаптацією біженок, психологічною допомогою тощо. Практично всі — мої віртуальні френдеси, які зібралися силою фейсбуку. Перше, що ми зробили — зібрали інформацію з безпеки для жінок і дівчат, які евакуюються одні. Пам'ятки та рекомендації разом із групою дизайнерок створювала наша волонтерка Яна з Москви. Зусиллями європейських волонтерок ми поширювали їх на вокзалах, у центрах прийому біженців, у соціальних мережах, через евакуаторів і самих жінок. Потім ми стали робити пам'ятки по кожній країні: з важливими телефонами, місцевими фішками, інструкціями, як розпізнати сутенера, фраз, що працюють, та іншою важливою інформацією щодо жіночої безпеки в кожній з країн ЄС. Потім за допомогою волонтерок-програмісток ми зробили довідковий чат-бот, куди склали інформацію з пам'яток. Прекрасна дизайнерка Таня М., теж із Москви, зробила нам сайт, куди ми зібрали всі наші ініціативи.

Ще одна ініціатива Фемпідтримки — підтримка петиції проти залучення українських жінок до проституції, легальної в деяких країнах ЄС. Вона зібрала навколо себе жінок із радфемними поглядами. Фізично волонтерки Фемпідмоги робили все те саме, що й інші волонтерки, але наш фокус на жінках. Фемпідмога — це спільнота жінок, кожна з яких — окремий волонтерський центр. Обидві ініціативи тісно переплетені між собою. Так, наприклад, Lingvo волонтерка Олена переклала курс із самодопомоги для жінок, які пережили насильство, який ми розповсюджуємо серед жінок, що втекли від війни, силами Фемпідмоги.

S: Фемпідмога — це виключно волонтерська ініціатива чи у вас є співробітни_ці? Приєднатися може хто завгодно чи є якісь критерії відбору?

ЖЧ: У нас не співробітниці, а подруги. Ми тримаємося на взаємній симпатії та горизонтальних поглядах на світ. Зазвичай одна з нас приводить когось і знайомить з іншими. Але кожна сама визначає чим і ким займатися. Мені здається, немає жодного критерію, крім «це доля».

S: Наскільки включені учасни_ці ініціативи? Чи велика у вас «плинність» або люди залишаються надовго?

ЖЧ: У Lingvo волонтерів у нас є кістяк зі 100 перекладачів, які регулярно і безплатно перекладають документи біженців: свідоцтва, медичні картки, карти щеплень, листи, дипломи тощо. І близько 300 «мерехтливих» перекладачів, які готові підхоплювати разові запити.

Це горизонтальна і волонтерська організація. Перекладачі, які втомлюються, просять нас тимчасово прибрати їх зі списків доступних, і на їхні місця приходять інші. Зараз у нас є 10 адмін_ок із різних часових поясів, яких ми набрали з числа перекладачів. Усі ми так чи інакше зайняті і в інших волонтерських ініціативах. У нас панує такий собі вавилонсько-волонтерський дух.

Що стосується Фемпідтримки, то оскільки ми тримаємося на сестринстві та взаємопідтримці, у нас діє принцип «Втомилася? Відпочинь». Це більш камерна група. Нас всього 20 жінок, і ми змушені берегти подруга подругу. Прямо зараз практично у всіх учасниць є пыл наглядос біженки та їхні сім'ї, тому ми перейшли в режим допомоги за конкретними випадками, а не шукаємо тих, хто цього потребує, по групах, як було на самому початку.

Волонтер на україно-румунському кордоні. Фото: Michel E, unsplash.com

S: Як ви вже розповіли, у Фемпідтримки багато напрямів роботи — від перекладу документів до психологічної допомоги. Який із них для вас пріоритетний? Чи всі з них однаково важливі?

ЖЧ: Мені здається, щоб ми не робили, феміністська оптика пронизує нашу діяльність. Наприклад, коли ми шукаємо психологів для жінок, то часто звертаємося до психологинь з Асоціації Фемтерапії. І так, у нас є фокус: це запобігання насильству щодо жінок, консультація та сестринська допомога жінкам. А спектр цієї допомоги дуже широкий.

Здавалося б, побутова допомога не має бути гендерно забарвлена, але на практиці волонтерка з феміністськими поглядами пропонує більш здорову допомогу і допомагає жінці побачити приховані загрози, які та через стрес не завжди може розпізнати. У нас був випадок, коли наша волонтерка з Італії супроводжувала групу дівчат до італійської поліції як перекладачка. Вона побачила ознаки харасменту, які дозволили собі італійські офіцери, і припинила їх. Зовсім нещодавно мені довелося пояснювати французькому волонтеру, що його бажання поселити в себе симпатичну йому дівчину, м'яко кажучи, нездорове, і цій дівчині не буде спокійно та безпечно поруч із ним, а коктейль із почуття вдячності й усвідомлення своєї залежності не найкраща суміш у її ситуації.

І я говорю не про якісь кримінальні випадки, з якими наші волонтерки теж стикалися, а про сам механізм дисбалансу влади. Феміністки знають, коли баланс порушено, а механізм «жінка в біді» запущено, і допомагають жінкам уникнути потрапляння в аб'юзивні сценарії.

S: З якими проблемами до вас найчастіше звертаються біжен_ки? Як вони вас знаходять? Наскільки часто вдається їм допомогти? Чи звертаються до вас біженці-чоловіки?

ЖЧ: До нас звертаються за інформаційною допомогою, у пошуку психологічної допомоги, для вирішення конкретних проблем (житло, навчання, пошук ком'юніті, допомога з дітьми тощо). Зараз, як я вже сказала, ми перейшли в режим кураторства жінок та їхніх родин. У кожної волонтерки є опікувані жінки, яким вона допомагає розібратися в місцевій бюрократії, побуті й іноді в собі, якщо є запит на моральну підтримку. По суті, ми намагаємося надати сестринську допомогу жінкам, які втекли до чужої країни й опинилися без друзів і знайомих. Тобто хоча б на певний час дати жінкам відчуття сестринського зв'язку та підтримки.

Чоловіки? Кожен свій ранок я починаю в чаті підлітків — українських хлопців, розкиданих по німецьких містах, яким особисто допомогла виїхати до Німеччини до настання їхнього повноліття. Що стосується чоловіків призовного віку, то їх серед тих, хто шукає в нас допомогу, дуже мало, з об'єктивних причин (оскільки в Україні діє воєнний стан, чоловікам від 18 до 60 років за рідкісними винятками заборонено виїзд за кордон — ред.). Зазвичай вони йдуть комплектом до своїх літніх мам. Ну і наш фокус усе ж таки на жінках.

S: Чи стикаються українські біжен_ки з дискримінацією у сфері праці? У чому вона проявляється?

ЖЧ: Українки приїжджають із дітьми, а соціальні системи європейських країн не розраховані на таку кількість дітей. Дитячі садки переповнені, і в них практично неможливо потрапити дитині біженки. Зі школярами трохи простіше, оскільки діти шкільного віку зобов'язані ходити до школи, але й цієї вимоги вже не суворо дотримуються. У Берліні, наприклад, близько 1600 українських дітей поки що не змогли піти до школи через брак місць. Жінки виявляються прив'язаними до дітей. При цьому вони зобов'язані ходити на інтеграційні курси, куди дітей не візьмеш. Близьких подруг або батьків поруч немає. Це відкат у бік самотності, незручності та необхідності конкуренції зі зв'язаними руками. Різниця з тими ж сирійськими біженками в тому, що ті приїжджали кланами, і в мусульманських сім'ях чоловік працює, а жінка доглядає за дітьми. В українок зазвичай немає поруч ні чоловіків, ні сім'ї, немає родичів. Цей розрив із сім'єю знижує жіночу мобільність і ускладнює пошук роботи.

Крім того, уряд тієї ж Німеччини планує за допомогою українських біженців вирішити проблему з нестачею середньо-спеціальних кадрів. У Німеччині є хороша система професійного перенавчання, але щоб туди потрапити, потрібно спочатку підняти мову на рівень В1-В2. Перенавчатися, наприклад, на масажистку викладачці вишу або журналістці морально важко. Жінкам із технічними та IT-спеціальностями легше, бо їх не змушують перенавчатися, а пропонують спершу підтягнути мову.

Я кажу про Німеччину так багато, тому що сюди бігли, напевно, більшість жінок. 3 із 4 запитів на переклад у групі Lingvo волонтерів стосується пари українська-німецька.

S: Чи збираєте ви інформацію про дії сексуальної індустрії щодо біжен_ок? Чи можна говорити про збільшення випадків секс-торгівлі (sex-trafficking) у зв'язку з війною?

ЖЧ: На самому початку ми займалися цими історіями, намагалися зібрати дані, окремі кейси, не з цікавості, а щоб запобігти потраплянню жінок у human trafficking.

Я особисто здавала поліції та журналістам оголошення від німецьких сутенерів, які, не ховаючись, публікували в групах допомоги біженцям запрошення попрацювати в борделях. Крім того, ми отримували свідоцтва присутності на кордонах підозрілих людей, які видають себе за волонтерів. У нас був випадок, коли наша волонтерка за допомогою інформування зуміла відокремити дівчину-біженку від нового небезпечного знайомого. Біженки й самі досить розумні, але в стані стресу, який спричинено війною, складно швидко реагувати. Та й загалом нелегко відрізнити волонтера від не-волонтера.

Ми дещо розчарувалися в діях поліції в різних країнах. Ми комунікували з німецькою та австрійською поліцією за окремими випадкамм. Вони не вжили тих заходів, на які ми розраховували. Ті випадки, з якими ми стикалися, говорять про те, що кримінальна сфера Європи радісно потирає руки, а human trafficking зріс. Але дивно було б очікувати чогось іншого в ситуації величезної кількості погано захищених жінок без налагоджених соціальних зв'язків.

S: Що можна протиставити практикам сексуальної експлуатації біжен_ок?

ЖЧ: Сексуальна експлуатація, як і будь-яка інша експлуатація, з'являється там, де є дисбаланс влади. А війна — це не просто дисбаланс, це руйнація всіх звичних зв'язків, це травма, з якою жінка змушена тікати в чужі землі, це стрес і фізична незручність, тривалий досвід уразливості та залежності.

Тож потраплянню в експлуатацію може запобігти лише соціальна відсіч, яку суспільство повинно давати для захисту найвразливіших членів. Біженці — це вразлива група, жінки — це вразлива група. Поки в Німеччині, Австрії, Нідерландах та інших країнах ЄС існує величезна сфера легальної торгівлі жінками, а навколо неї — ще 9 кіл нелегальної, яка відкрито вербує жінок і дітей, то говорити про соціальну відсіч не доводиться.

Іншими словами, формальна турбота за існування в центрах європейських міст легальних вулиць червоних ліхтарів і тисяч нелегальних провулків є недостатньою з огляду на масштаби катастрофи. Не можна вирити в центрі міста яму, куди регулярно падають люди, продовжувати казати, що вони падають туди добровільно, і водночас намагатися втримати мільйони жінок за руку від потрапляння в неї. Ідея контрольованого зла у випадку з легалізацією проституції, жертвами якої стають насамперед вразливі жінки, не працює.

S: Чи співпрацюєте ви з іншими волонтерськими ініціативами, які допомагають біжен_кам? Якщо так, то з якими?

ЖЧ: Ми регулярно співпрацюємо й обмінюємося інформацією з групами евакуації, наприклад із прекрасними людьми з Rubikus. Ми радимо жінкам, які перебувають в Україні або опинилися в Росії, виїжджати саме з цією групою. Перші пам'ятки з жіночої безпеки ми розробили у співпраці з їхніми волонтерами. Наші пам'ятки я бачила приблизно у всіх феміністських спільнотах, які сама читаю.

Lingvo волонтери багато перекладають для різних волонтерських ініціатив Європи: для медичних проєктів, проєктів допомоги дітям із розладами аутичного спектра тощо. Ми також співпрацюємо з різними перекладацькими проєктами і допомагаємо розвантажити їхніх перекладачів.

Кожна волонтерка Фемпідмоги пов'язана ниточками з офлайн волонтерськими ініціативами у своєму місті/регіоні. У мене така ниточка — ініціатива зі збору гуманітарної допомоги від місцевого муніципалітету. Наша волонтерка Катя очно навчає біженців німецької, розв'язує їхні побутові та бюрократичні питання і як оперна співачка інтегрує українських дітей через мистецтво. Інша волонтерка Ксенія веде крутий тг-канал «Проклята амбівалентність» і подкаст «Своя кімната» та сестринських допомагає українським феміністкам, які втекли від війни до Берліна. Дарина інтегрує українських підлітків в іншому німецькому місті та перекладає в Lingvo волонтерах. Дівчата в Італії, Франції, Австрії продовжують вести свої сім'ї та надавати їм сестринську допомогу. Волонтерки з Росії перекладають, адмініструють, займаються дизайном і допомагають віддалено. Особливо складні кейси ми обговорюємо в групі та разом шукаємо рішення.

Фото: Marjan Blan, unsplash.com

S: Чи знаєте ви, як складається доля людей, яким ви допомагали? Наскільки часто біжен_ки повертаються назад в Україну?

ЖЧ: Так, у Фемпідмозі через специфіку нашої допомоги, ми залишаємося в контакті з тими, кому її надавали. У Lingvo волонтерів потік запитів занадто високий, щоб відстежити подальшу долю людини. Але я все частіше бачу, як Lingvo волонтери супроводжують сім'ї, яким допомогли. Формують групи, де розподіляють час. Наприклад, хтось може займатися очним супроводом сім'ї 1-2 години на день, хтось менше і рідше. Зазвичай така мовна регулярна допомога потрібна в сім'ях, де є хворі та літні люди. Ми перекладаємо дуже багато медичних документів.

Я особисто знаю два випадки повернення в Україну з тих, з ким спілкувалася. У першому випадку дівчина повернулася до старенької мами, у другому жінка повернулася до пораненого на війні чоловіка. Мені складно сказати, як часто люди повертаються. Напевно, краще дивитися на зведення прикордонної служби України.

S: Чим зазвичай мотивоване повернення — надією на швидку перемогу України чи відсутністю можливостей у країні, до якої емігрують біжен_ки?

ЖЧ: Біженки все ж таки не емігрують, а тікають. Якщо в них немає близьких, які вже влаштувалися в ЄС, то вони потрапляють у дуже жорстку, морально важку трубу біженства. Центри прийому біженців мають вигляд наметових містечок у виставкових центрах, де жінка позбавлена особистого простору і звичного комфорту. Бюрократи живуть у своєму світі і записують людей на прийом раз на 3 місяці, через що біженки перебувають у підвішеному стані з безліччю невирішених питань і списком інстанцій, просування по яких відбувається в слоу-мо. Про відсутність належної допомоги з дітьми та обмеження жіночої мобільності я вже говорила.

Самостійне винаймання житла — важкий квест, оскільки біженцям складніше отримати рекомендації, вони часто не можуть показати власникам робочий контракт. Ейфорія допомоги перших місяців війни минула, і орендодавці часто вимагають від біженки набору гарантій як від середнього німця або голландця. Конкуренція, що зросла, і брак житла роблять цей захід дуже трудомістким. З тих жінок, з якими я зараз спілкуюся, всі тягнуть цю лямку. Морально це дуже важко, коли в Україні вони залишили батьків, налагоджений побут, усі свої соціальні зв'язки.

Нещодавно один із підлітків, з яким ми здружилися і якому допомогли перетнути дві країни на шляху до Німеччини, сказав, що хоче повернутися в Україну. Йому 18, мама виштовхала його перед самим повноліттям і залишилася вдома з неходячими людьми похилого віку. У нас немає впевненості, що його пустять назад до Німеччини, і тому я відмовляю його. А він просто хоче до мами. Він втомився від дорослих рішень, від чужого світу і самотності. І хоча формально в нього все добре — є німецька сім'я, яка про нього піклується, є соцпрацівниця, яка навчає його життя в Німеччині (тут підлітки можуть отримувати підтримку до 21 року), він хоче додому. Захистити свій дім і просто побути з рідними. А вдома — війна. Це дуже страшно: розуміти, що вдома — війна. І мені здається, це розуміння викликає в людей одночасно і бажання повернутися, захистити тих, хто залишився, і страх повернутися, і душевний біль від усього цього.